Загрузка...
Історія одного хлопчика, який любив всіх незважаючи ні на що.
З записки хлопчика: мене звати Ваня, мені 7 років. Я дуже люблю свою маму Катю і татка Вадима я їх люблю і боюсь. Вони мене завжди били, але я не розумію чому, в чому я винен...
Вранці я прокинувся і пішов до школи. Вчився я добре, вчителька любила мене, а я любив весь клас... Ви ж знаєте, що у мене немає друзів. на перервах я сиджу в класі і граюсь олівцями, ніхто не хоче зі мною дружити. Я завжди намагався підійти до когось і завести друзів, але вони мене штовхають і кричать:"урод" ви знаєте чому я страшний? У мене великий шрам на обличчі, від тата, і я завжди ходив в одному й тому ж самому одязі, в синіх джинсах, світло червоній сорочці і якомусь взутті. Я не сумував сильно, бо любив всіх.
В цей день після школи я пішов до роздягальні, взяв свою стару осінню куртку і пішов на вулицю.
Зима... Заметіль. я тремтів від холоду і ледве йшов. Ззаду хтось накинувся на мене і занурив мою голову в замет. Я чув, як вони говорять :" ти страшний! нікому ти не потрібен, ти бомж!" потім удар по ногах, по руках, по спині. Я плакав... не тому, що було холодно, але тому, що в мене немає друзів, але я все одно любила всіх. Тоді я прийшов додому і мама накинулась на мене і почала тягатти за волосся :" де ти був?! Що за вигляд? Ідіот, ненормальний! Не будеш обідати, йди в свою кімнату!" Я мовчки пішов на своє місце і сів. Я звик до того, що били...
Коли вони вжеі скажуть хороші слова.
Я заснув... В мокрому одязі і голодний.
Тоді я почав погано вчитися... Тато бив за це і дуже багато, раз так вдарив, що мій пальчик онімів і не згинався... З того часу так і залишився, через це мене в школі навіть більше обзивали.
Дні минали, і одного дня у мене заболіло серце. Мама і тато нічого не робили, як завжди.
Знаєте, що я хотів найбільше? Я дуже дуже хотів, щоб моє серце не боліло... Бо не хотів засмучувати цим маму і тата...
Я їх дуже любив, чесно кажу.
На наступний день в школі на уроці нас попросили намалювати малюнок :"Моя мрія" всі малювали машини, ракети і ляльки, а я - ні, бо я цього не хотів... Я хотів гарну маму і тата...
І я намалював сім'ю. Мама, тато і їх син щасливо грають в настільну гру. Я малював і тихенько плакав... бо це моя мрія...
Коли вже була моя черга показати класу малюнок, всі сміялися з мене, я пішов до дошки і сказав :"Моя мрія - сім'я. (я показав малюнок і всі почали сміятись) один хлопчик на ім'я Сергійко сказав :"це твоя мрія? ахахаха" а я не міг нічого сказати, а тільки розказував крізь сльози тихенько:" будь-ласка, не смійся з мене... це моя мрія... я тебе прошу не треба .. я хочу, щоб і мене як вас мама обіймала і цілувала кожного разу після школи, а не стояти в стороні і спостерігати, як вас зустрічіють ваші батьки і ви разом щасливо йдете додому. Мені більше нічого не треба, (я плакав ще дужче)...
В мене немає пальця і я не гарний, кульгавий і страшний. але це не моя вина, чесно. Я дуже люблю своїх батьків і не хочу їх засмучувати... будь-ласка, хоча б ви мене не висміюйте. Вчителька ледь стримала сльози.
Одного дня я отримав погану оцінку в школі. Я боявся йти додому... Мама була б засмучена, але мені нікуди більше йти.
Мама дізналася про оцінку почала все знову... Вона схопив мене за хворого пальця і кинула на підлогу... Я вдарився ногою об стіл. Потім вдарила двічі по голові і я не зміг встати...я лежав на підлозі, зовсім не відчував пальця і нога теж дуже боліла.
Мама кудись пішла і покинула мене...
Я дістав з кишені печиво і почав тихенько гризти...
Я боявся. Вона прийшла і сказала: "стільки я тебе ростила, а ти нічого не можеш зробити як слід, ось нехай батько прийде і розбереться з тобою!"
Коли прийшов тато , він схопив мою руку і почав тиснути.. потім вдарив по личку і ніжках... я впав і вже не пам*ятав нічого.
Загрузка...
Прокинувся в лікарні, і побачив, що в мене немає пальчика... Я дивився у вікно і тихенько плакав...
Скоро Новий рік і всі такі щасливі, веселі.. Діти з батьками грають лови, сніжки...
Я бачив як мама обіймає свого сина і цілує його.
Ви знаєте, чому я плакав? Бо я не знав, що таке посмішка мами і її поцілунок... Я не знав, що таке обійми мами... Татко мене тільки бив. Мене любила вчителька, в школі давала мені чай пити , грала зі мною трохи... Вона мій друг, я почав вчитися краще але мама і тато мене все одно не любили...
Одного дня я розлив випадково чайок, і мене знову побили...
Раптом мені стало погано, я сказав своїй мамі: "мамо-мамо, серденько болить" вона не звернула уваги...
Я знову опинився в лікарні і мої батьки до мене взагалі не приходили... Мені казали, що вони прийдуть, але ні... А я чекав і чекав... але вони відмовилися від мене... від такого не гарного, страшного, а я їх так любив...Любив їх всіх!
Ваня помер за два дні... Через завдані травми...
Коли його знайшли мертвим, він тримав в руках свою записку, яка ще не була закінчена.
Зміст був такий: "Мамусю і татусю мені дуже шкода, що я такий... що потворна, що дурень. Мені шкода, що ви мене не любите... Вибачте я не хотів вас засмучувати, я тільки хотів одного, обійняти вас, поцілувати і сказати, що я люблю вас. Я хотів пограти з вами, погуляти.
Я не знаю в чому я винен, я дуже вас лю....." далі не було продовження.
Серденько хлопчика зупинилося.... ______________
Не будьте такі, не забувайте про своїх дітей!
В їхніх маленьких сердечках, стільки любові, що вистачило б на ввесь світ...
Так було і у Івасика... Хлопчик любив весь світ.. і своїх батьків...
Загрузка...
Коментарі
Дописати коментар